paul_pilgrim

 Весь в роботі – шеф повернувся…

 На вустах і в наушниках пісня Bjork - “All is full of love”. Час від часу дозволяю собі п’яти хвилинну перерву, на протязі якої продивляюсь кліп на цю пісню…

All is full of love…
  Staring at the things around me and madly humming: “All is full of love…” as though trying to bring it to life by this “spell”. It looks strange but now I really have strange feelings – it should be loneliness...
  I do know it’s loneliness…
You'll be given love
You'll be taken care of
You'll be given love
You have to trust it
Maybe not from the sources
You have poured yours
Maybe not from the directions
You are staring at
Twist your head around
It's all around you
All is full of love
All around you
All is full of love
You just aint receiving
All is full of love
Your phone is off the hook
All is full of love
Your doors are all shut
All is full of love!
All is full of love, all is full of love
All is full of love, all is full of love ...

  На вулиці весна в повному розквіті, а я змушений сидіти за своїм робочим столом і вдавати ніби я чимось дуже зайнятий, хоча яка може бути робота в п’ятницю та ще й в такий пречудовий день? Звичайно що ні яка і я думаю що більшість моїх співробітників з цим погодяться. Тут навіть не має потреби зазирати в монітор їх комп’ютерів щоб сказати чим вони займаються: інженер по якості, наприклад, розкладує пасьянс – це видно з того що її кава вже давно охолола (не думаю що робота може якимсь чином відволікти її від законної чашечки кави), а одна рука постійно смикає і клацає «мишку»; сусід по ліву сторону, однозначно серфінгує Інтернетом в пошуках інформації по комп’ютерній техніці (признаки ті з самі що і з інженером по якості, але на відмінно від неї він не любить гратися в комп’ютерні ігри, отже лазить по Інтернету), інші також займаються чим попало тільки не роботою. Одне радує - завтра СУБОТА!
  Отак вдаючи зайнятість я мабуть просиджу весь цей робочий день. Навряд чи сьогодні щось станеться варте уваги; в мене зараз зовсім не має настрою до пригод, хочеться просто на вулицю, побродити Києвом, обміркувати мої плани на майбутнє, а також провести себе в більш менш до душевної рівноваги – результат недосипання та надмірного споживання кави і цигарок. Хочетьсь на мить втратити пам'ять і забути хоч не надовго про всі мої негаразди та проблеми…

  В голову нав’язливо лізуть рядки з вірша Шевченка «Сиджу на роботі і думку гадаю: «Чому я не сокіл? Чому не літаю?»…», також прокручую в голові одну вчорашню пригоду, яка трапилася зі мною ввечері біля станції метро Площа Льва Толстого:

  Як останнім часом часто буває, я затримався на роботі. Повністю поглинутий текстом цікавої статті про стандарти мобільного зв’язку, а саме фізичними явищами і принципами організації, що покладено в основу цих стандартів, я не помітив як годинник подолав відмітку з позначкою 20.00. Можливо я б так і сидів би ще добру годину як би не охоронець, який стримано натякнув що вже час йти до дому. Не ставши випробовувати його терпіння, зібравшись, я хутко вибіг на вулицю…
  Не знаю що підштовхнуло мене в той вечір зважитися на маленьку подорож? Можливо свіжість весіннього вечора і можливість розім’яти м’язи ніг, після напруженого дня за робочим столом, а можливо просто не хотілося проміняти пейзаж вечірнього Києва на фізіономію мого квартиродавця. У всякому разі, придбавши пачку цигарок і загрузивши свою голову міркуваннями про згадані вище стандарти мобільного зв’язку я вирушив пішки до станції метро Хрещатик (від станції метро Палац України).
  Дійшовши до М Площа Льва Толстого, в той момент я розмірковував над явищем ефекту Доплера, мої міркування були перервані фразами англійської мови:
         - Excuse me… Where could I buy some fruit?
         - You should go in that direction…- пробубонів я с переляку показуючи йому рукою в напрямку майдану.
  Далі я спробував в умі підібрати слова, щоб пояснити йому де знаходиться магазин продовольчих товарів, але як це іноді зі мною трапляться, с переляку я забув практично всі англійські слова, які я знав.
        - Let’s go with me! – зібравши останні залишки глузду випалив я.
  Він погодився. І ми вирушили в пошуках магазину.
  Чесно кажучи на Хрещатику я знав тільки два продовольчі магазина, і однин з них був на ремонті (той що на проти Центрального універмагу), а інший знаходився в районі майдану. Звичайно щоб хоч якось реабілітувати Київ в очах іноземця, із-за відсутністі продуктових магазинів в центрі столиці, на пальцях я пояснив йому, що центр Києва – це діловий район, а не житловий, отже продуктових магазинів, вибачайте, тут практично немає. Не знаю чи вийшло в мене щось з того чи ні, але ясно одне – мені треба попрацювати над своїм розмовним англійським, а саме головне – потрібно здолати цей так званий «розмовний бар’єр».
  Під час цієї прогулянки він розказав, що його звати Emmanuel Maradass, що він є офіційний речник Світового туру футбольного Кубка ФІФА з Coca-Cola, і в Україну приїхав для супроводу цього кубка, який в суботу буде виставлятися на всебічний огляд в українському домі. Загалом говорив він, і я навіть щось розумів, а що стосується мого спілкування англійською мовою: я обмежився жестикуляцією та не пов’язаних, грамматично, між собою англійськими словами.
  Проходячи повз Київради він спитав:
      - Where Orange Square is?
      - No, that is called as Independent Square – прозвучала приблизно така відповідь з моєї сторони.
  Далі він почав ділитися думками про події річної давнини (Помаранчева революція), хочу замітити - з великим захопленням, а потім, як грім серед ясного неба, несподівано розпочав голосно повторювати: Yuchenko! Yuchenko! Yuchenko!...
  Зі сторони мабуть вигляділо дуже дивно – йде негр і кричить Yuchenko! Yuchenko! Yuchenko!... – такий собі щирий українець, блін. Не розумію що його спонукало на це? Можливо він був випивши?
  Наша подорож тривала до першого відчиненого продуктового магазину, а далі розпрощавшись з ним я пошкандибав до дому.
Дуже жалкую що в той момент зі мною не було поряд моїх студентських друзів, особливо Устьянцева, може тоді вдалося б його напоїти і продемонструвати йому нашу, справжню Українську гостинність…

 В мене є дві новини одна – «хороша», інша – «дуже хороша»: 

           1.  Мій безпосередній начальник сьогодні відсутній (можна займатися чим завгодно на робочому місці);

          2.  Я тримаю в своїх руках мій диплом про закінчену вищу освіту. Це нарешті стало можливим після року поневірянь і боротьби зі  злобним   деканатом. 

  Одним словом – I feel good…

  Схоже що в нас з’явиться свій власний Український Жиріновский в «спідниці» - Наталія Вітренко (по результатам Exit Pole). Цікаво, а ця одноклітинна істота хоч співати і говорити матом вміє?! Думаю що так, а то навіщо вона там?
  Але мені якось це по барабану я тільки хочу побачити хоча б одну людину зі здоровим глуздом, яка проголосувала за неї, і спитати її: що спонукало її (цю людину) поставити галочку напроти партії Вітренко? Серед моїх знайомих таких людей явно немає.
Мабуть це єдина для мене несподіванка в цій виборчій кампанії.
  Хоча це тільки соцопитування. Може це геніальний план пані Вітренко:) – підтасувати результати Exit Pole (це ж набагато простіше ніж підтасувати вибори), а потім, якщо вона не здолає 3% бар’єр, кричати на кожному кутку що вибори були недемократичними і ініціювати свою власну революцію - революцію двох ЧЧ («чорно-червону»):)(оце мене понесло)…
Одним словом від цієї матрони можна очікувати будь-що. Думаю я про неї ще не раз почую, де б вона не була – чи в парламенті чи поза нього…

  Не знаю, що спонукає мене розпочати свій щоденник? Можливо я вже просто не в змозі самотужки протистояти цім ядовитим думкам про моє безперспективне майбутнє («Думи мої думи лихо мені з вами…», до речі в цей день не стало автора цих слів) і хочеться частково перенести цю ношу на «папір», а можливо просто бракує нормального людського спілкування – на роботі всі зайняті (по крайній мірі роблять вид що чимось займаються), а у друзів своїх власних проблем хватає, а набридати не в моїх принципах.
А в загалом я вже стомився: стомився кожен день починати своє життя заново, стомився доводити всім що я чогось вартий, стомився кожен вечір мати справу з моїм квартиродавцем(жінка 40 років з двома синами, розведена, живе за рахунок аліментів і квартирантів, цілими днями сидить дома і дивиться телевізор, одним словом дах їде по повній програмі), а головне стомився не мати свого дому (Дім – це там де тебе люблять… Річард Бах):(.
Отже маю велику надію на лікарські властивості цього кроку (вести щоденник).

  В загалом цей день можна охарактеризувати як помірковано успішним, тобто все що я планував сьогодні зробити я в загалом зробив, але запис на один диск найкращих пісень і різна метушня на роботі – справа явно не з тяжких і служить більш для галочки, що мол я такий організований і ціле направлений, одним словом задля втіхи своєї пихатості:).

  Як завжди, встав вранці, зробив всі приготування, обізвав подумки квартиродавця, розім’яв свої м’язи в натовпі в метро, прийшов на роботу, сів за свій стіл і понеслось: технічна документація, акти, доопрацювання СРК СРТВ (система радіаційного контролю сховища рідких і твердих відходів) і т.д.
Отримав повідомлення від Орлова С., в якому він цікавився про мої «стосунку» з моїм квартиродовцем (жінкою). Спеціально для Сергія: в наших «стосунках» я поки що з «низу»:).
  Робочий день поки що не закінчився, постараюсь задержатися на роботі (тут краще чим на хаті) за одно перед начальством засвічусь :).

Р.S. Розпочав читати дитячу книжку «Alice in wonderland» мовою оригіналу – супер. Книжка хоч і дитяча але захоплююча і наводить на думку, що кожен батько і мати повинні обов’язково прочитати цю книжку, адже в кожній дитині живе Аліса (щось схоже я і в себе в дитинстві помічав).